МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» Кафедра ЗІ / Звіт до лабораторної роботи № 4 З курсу: «Комп`ютерні методи високорівневого проектування систем захисту» На тему: “ВІРТУАЛЬНІ ПРИВАТНІ МЕРЕЖІ” Варіант № 8  Мета роботи – ознайомитися зі способами організації віртуальних приватних мереж та набути практичні навики стосовно конфігурації параметрів відповідного мережного обладнання і вирішенні проблем щодо захисту комп’ютерного трафіку. 1.Теоретичні відомості Віртуальна приватна мережа – це комунікаційне середовище, у якому доступ контрольований через дозвіл сполучення між респондентами тільки всередині визначеної спільноти за інтересами і побудований на певних формах спільного використання основного комунікаційного середовища, де це основне комунікаційне середовище забезпечує послуги мережі на невиключній основі. VPN може бути побудована між двома кінцевими системами, між двома організаціями, між окремими кінцевими системами всередині однієї організації або між багатьма організаціями через глобальний Internet, між індивідуальними застосуваннями або для довільної комбінації вказаних вище. VPN не обов’язково означає комунікаційну ізоляцію, а скоріше керовану сегментацію комунікацій для спільнот за інтересами через спільну інфраструктуру. Слід також відзначити, що оскільки віртуальні приватні мережі можуть бути побудовані відповідно до будь-якої кількості певних бізнесових потреб або технічних вимог, то сучасні VPN-розв’язання повинні підтримувати доступ через комутовані канали, доступ до багатьох віддалених пунктів через виділені лінії, здатність надавачів VPN-послуг надавати різні послуги замовникам VPN і датність VPN-провайдерів підтримувати сполучення не тільки всередині VN, але і між VPN, включно із сполученнями до Internet. Існує декілька мотивів для побудови VPN. Основна мотивація міститься в економіці комунікацій а також у забезпеченні їх приватності. Існують різні типи VPN і, залежно від функціональних вимог, різні методи їх побудови. Процес вибору може включати розгляд того, яка проблема вирішується, аналіз ризику при захисті інформації, передбаченому для конкретних впроваджень, питання масштабування при збільшенні розміру VPN, складності провадження VPN, а також обслуговування та відмовостійкості. Для спрощення опису різних типів VPN їх ділять на категорії, розміщені на різних рівнях системи протоколів TCP/IP. Віртуальні приватні мережі забезпечують віддалений доступ до корпоративних ресурсів через Internet, забезпечуючи секретність інформації (рис. 2). Замість використання виділеної лінії або комутованого зв’язку на велику відстань через зовнішній сервер доступу, користувач спочатку з’єднується з локальним ISP через телефон. Використовуючи локальне сполучення до ISP, програмне забезпечення VPN створює приватну віртуальну мережу між користувачем і корпоративним сервером VPN через Internet. Сполучення повинні забезпечувати секретність і цілісність даних, які поширюються через корпоративне об’єднання мереж, тому розв’язання VPN повинні забезпечувати: автентифікацію користувачів управління адресами шифрування даних управління ключами багатопротокольну підтримку Для Internet розв’язання VPN базуються на тунельному протоколі “пункт-пункт” (Point-to-Point Tunneling Protocol – PPTP) або на тунельному протоколі Рівня 2 (Layer 2 Tunneling Protocol- L2TP), які відповідають всім цим основним вимогам і широко доступні в Internet. Інші розв’язання, включно з новим захищеним протоколом IP (IP Security Protocol – IPSec), відповідають тільки деяким із цих вимог, однак можуть вживатися в особливих ситуаціях. Тунелювання – це метод використання інфраструктури об’єднання мереж для пересилання даних від одної мережі через іншу мережу. Даними, які пересилаються, тобто корисним навантаженням можуть бути рамки або пакети від інших протоколів. Замість висилання рамки, випродукованої джерельним протоколом, тунельний протокол інкапсулює (запаковує) рамку в новий пакет, забезпечений св...